Захист біженців у запитаннях та відповідях


Georgian refugee who fled the war in the region in the 1990s

Біженцем визнається особа, яка ?знаходиться поза межами рідної країни внаслідок добре обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування через свою расу, релігію, національність, приналежність до певної соціальної групи або політичні погляди і не може або не бажає скористатися захистом своєї країни...?

Конвенція 1951 року про статус біженців

 

Як захищають біженців?

Уряди зазвичай гарантують основні права людини та фізичну безпеку їхнім громадянам.  Проте, коли цивільні особи стають біженцями ця мережа безпеки зникає. Головною роллю УВКБ ООН в пдтриманні міжнародного захисту є забезпечити, щоб держави усвідомлювали  та діяли відповідно до власних забов?язань захищати біженців та людей, що шукають притулку. Однак воно не є наднаціональною організацією і не може вважатись заміною урядової відповідальності.  Держави не можуть  ні примусово повертати біженців на територію, де на них чекає небезпека, ні надавати перевагу пекній групі біженців.

Якими є зобов?язання біженців?

Біженці повинні поважати закони та правила країни, яка надала їм притулок.

Які права мають біженці?

Біженець має право на безпечний притулок. Однак міжнародний захист включає більше ніж фізичну безпеку. Біженці повинні отримати щонайменше такі ж права та базову допомогу як і інший іноземець, який легально проживає, включаючи свободу думок, пересування та свободу від катувань і принизливого поводження. Економічні та соціальні права однаково застосовуються. Біженці повинні мати доступ до отримання  медичної допомоги, навчання та право на працю.

За певних обставин, коли відповідні урядові ресурси не є доступними негайно, в тому числі несподіване прибуття великої кількості переміщених людей, УВКБ ООН та інші міжнародні організації надають допомогу, таку як грошові гранти, їжу, інструменти та прихисток, школи та лікарні.  За допомгою проектів сприяння зайнятості та розвитку навичок, УВКБ ООН робить усі зусилля для якнайшвидшого гарантування самозабезпечення біженців.

Хто вирішує хто є біженцем?

Уряди встановлюють поцедуру визначення статусу для вирішення легалого перебування особи та прав у відповідності до власної правової системи. УВКБ ООН може пропонувати поради як частину свого завдання для сприяння розвитку законодавства щодо біженців, захисту біженців та нагляду за виконанням Конвенції про біженців 1951 року. Агенція сприяє, щоб уряди приймали швидкий, гнучкий та ліберальний процес, визнаючи, як важко часто документувати переслідування.

Виконавчий комітет УВКБ ООН, що складається з представників 70 країн-членів, встановлює необов?язкові рекомендації, а ?Посібник з процедур та критеріїв для визначення статусу біженця?, котрий видає УВКБ ООН, є авторитетною інтерпретацією Конвенції 1951 року. У країнах, котрі не приєдналися до міжнародних документів щодо біженців, але котрі просять УВКБ ООН про допомогу, агенція може визначати статус біженця певних осіб та пропонувати власний захист та допомогу.

Чи є біженцями люди, що втікають від війни чи пов?язаних з війною умов (таких як голод чи міжетнічні сутички)?

Конвенція ООН про статус біженців 1951 року, основний міжнародний інструмент права про біженців, не спрямована саме на вирішення проблем цивільних осіб, котрі втікають від конфлікту, хоча останніми роками основні потоки біженців виникали внаслідок громадянських воєн та міжетнічних, міжплемінних та релігійних сутичок.

Однак УВКБ ООН вважає, що люди, котрі втікають від таких умов, повинні вважатися біженцями, якщо їхня власна держава не хоче або не може їх захистити. Регіональні інструменти, такі як Конвенція Організації африканської єдності в Африці та Картахенська декларація у Латинській Америці, підтримують цю точку зору.

Деякі країни переконують, що цивільні особи, котрі втікають від загальної війни чи котрі побоюються переслідувань зі сторони недержавних груп, таких як ополчення чи повстанці, не повинні отримувати формального статусу біженців. З точки зору УВКБ ООН, походження переслідування не повинно бути вирішальним у визначенні статусу біженця. Ключовим фактором повинно бути те, чи заслуговує певна особа міжнародного захисту через те, що захист недоступний у її країні походження.

Хто допомагає внутрішньо переміщеним?

Внутрішньо переміщені люди залишають власні домівки з тих же причин, що й біженці, однак залищаються у межах власної країни і таким чином підпадають під дію законів цієї держави. Хоча спеціальних повноважень у цій сфері УВКБ ООН не має, воно допомагає кільком мільйонам з близько 23,7 мільйонів світової кількості внутрішньо переміщених осіб протягом багатьох років.

Як учасник розробки глобального підходу до вирішення пробеми внутрішньо переміщених, УВКБ ООН тісно співпрацює з іншими організаціями та спорідненими агенціями ООН, зокрема використовуючи власний досвід у сферах захисту, надання прихистків у надзвичайних стуаціях та управлінні таборами.

Чи повинен кожен біженець проходити особисто процедуру визначення статусу?

Люди, котрі звертаються по статус біженця, зазвичай повинні особисто довести, що їхні побоювання переслідувань є добре обґрунтованими. Однак під час масових потоків, (таких, як із Косово чи, нещодавно, з Дарфуру) індивідуальний відбір може бути неможливим. За таких обставин, особливо якщо цивільні особи втікають з однакових причин, може бути доцільним оголосити ?групове? визначення статусу біженців, коли кожна особа у групі вважається біженцем за означенням ? іншими словами, за відсутності доказів зворотнього.

Як УВКБ ООН відрізняє біженців та економічних мігрантів?

Економічні мігранти зазвичай залишають батьківщину добровільно в пошуках кращого життя. Якщо вони забажають повернутися додому, то зможуть скористатися захистом своєї країни. Біженці залишають свою країну через загрозу переслідувань і не можуть безпечно повернутися додому в існуючій ситуації.

Чи можуть уряди депортувати людей, щодо яких доведено, що вони не є біженцями?

Люди, щодо яких визначено за справедливою процедурою, що вони не потребують міжнародного захисту, знаходяться у ситуації, подібній до ситуації нелегальних іноземців, та можуть бути депортовані. Однак УВКБ ООН закликає до надання захисту людям, котрі походять з країн, що страждають від збройних конфліктів чи загального насильства. Агенція також сприяє тому, щоб шукачам притулку, яким було відмовлено, надавалося право на перегляд справи перед депортацією.

Чи може бути біженцем людина, що уникає призову?

Кожна країна має право просити власних громадян брати до рук зброю у часи національних надзвичайних ситуацій. Однак громадяни повинні мати рівне право на відмову через переконання. У випадках, коли можливість відмови через переконання не дотримується, чи коли конфлікт порушує міжнародні норми, людина, що уникає призову і побоюється переслідувань з політичних чи інших причин, може бути придатною для статусу біженця.

Чи може злочинець бути біженцем?

Злочинець, котрий був підданий справедливому суду за порушення звичаєвого права та котрий залишає власну країну аби втекти від в?язниці, зазвичай не є біженцем. Однак особа, звинувачена у неполітичних злочинах (як винна, так і ні), котрій також загрожує переслідування з політичних чи інших причин, може бути біженцем. Більш того, люди, засуджені за ?злочин? політичної активності, також можуть бути визнані біженцями.

Чи може воєнний злочинець бути біженцем?

Люди, що брали участь у воєнних злочинах та порушеннях міжнародного гуманітарного права та права про права людини ? в тому числі у злочині тероризму ? спеціально позбавлені захисту, що надається біженцям.

На практиці, особливо під час масових переміщень, часом важко відділити людей, підозрюваних у серйозних порушеннях прав людини, від справжніх біженців ? особливо для такої гуманітарної організації як УВКБ ООН, котре не є ні поліційною силою, ні судовою інстанцією. У 1990-тих роках, наприклад, відомі порушники мешкали у величезних таборах біженців для руандійців, розташованих у навколишніх країнах.

Найдоцільнішим рішенням є започатковувати та підтримувати такі ініціативи, як міжнародні трибунали для Руанди та колишньої Югославії, притягати воєнних злочинців до відповідальності. УВКБ ООН зобов?язане ділитися з цими та іншими відповідними організаціями ООН достовірними фактами з таких питань, в той же час чутливо обробляючи інформацію, яку біженці довіряють працівникам на місцях.

Чи може солдат бути біженцем?

Біженець є цивільною особою. Особа, котра продовжує збройні дії проти її країни походження з країни, що надала їй притулок, не може вважатися біженцем.

Чи можуть вважатися біженцями жінки, котрі стикаються з переслідуваннями через відмову відповідати соціальним обмеженням?

Жінок, як і чоловіків, можуть переслідувати з політичних, етнічних чи релігійних причин. На додаток, та, хто втікає від дискримінації чи суворого переслідування через нездатність відповідати жорстким соціальним приписам, має підстави розглядатися як біженець. Таке переслідування може походити від урядового органу чи, за відсутності відповідного урядового захисту, від недержавних агентів. Сексуальне насильство, таке як зґвалтування, може (залежно від обставин) бути переслідуванням.

Щоб вважатися біженцем, така дискримінація повинна мати наслідки, що є значним чином згубними. Жінка, котра побоюється нападу через її відмову носити чадру чи інший обмежувальний одяг, чи через її бажання самій обрати собі чоловіка та жити незалежним життям, може бути біженцем.

У 1984 році Європейський парламент визначив, що жінки, що стикаються з жорстоким чи негуманним поводженням через те, що вони нібито порушили соціальні звичаї, повинні ввжатися окремою соціальною групою для цілей визначення статусу біженця. Низка країн, в тому числі Сполучені Штати, Канада, Німеччина, Нідерланди, Швейцарія та Велика Британія зараз мають рекомендації стосовно переслідування за ознаками ґендеру.

Чи може жінка, котра побоюється, що вона чи її дочка буде піддана обрізанню, просити про надання статусу біженця?

 У кількох країнах, в тому числі у Франції, Нідерландах, Канаді, Великій Британії та США, офіційно визнано, що обрізання є формою переслідування та може бути підставою для надання статусу біженця. Принаймні в одному випадку жінка, яка побоювалась переслідування в своїй країні через її відмову здійснювати обрізання своїй маленькій дочці, була визнана біженцем. 

Чи може отримати статус біженця особа, яка побоюється переслідування через сексуальну орієнтацію?

Гомосексуалісти можуть отримати статус біженця на підставі переслідування через їхнє членство в певній соціальній групі. Політикою УВКБ ООН є можливість визнання біженцями людей, які піддавались зазнавали нападу, негуманного поводження чи серйозної дискримінації через їхню гомосексуальність та чиї уряди не можуть чи не хочуть захищати їх.

Що таке тимчасовий захист?

Держави часом пропонують ?тимчасовий захист?, коли стикаються з масовим напливом людей ? наприклад, як трапилось під час конфлікту в колишній Югославії на початку 1990-тих років, а згодом і в Косово ? коли їхні звичайні системи притулку були б переповнені. За таких обставин люди можуть бути швидко прийняті безпечними країнами, проте без будь-яких гарантій про постійний притулок.

Отже, ?тимчасовий захист? за певних обставин може бути перевагою як урядів, так і шукачів притулку. Але він тільки доповнює, а не замінює ширші заходи захисту, в тому числі офіційний статус біженця, пропоновані Конвенцією 1951 року.

Тимчасовий захист не може бути продовжений, і УВКБ ООН закликає до того, щоб після обґрунтованого періоду часу, люди, які цим користаються, мали право просити про надання повного статусу біженця. Тим, яким було відмовлено, однак, повинно бути дозволено залишатись у країні, що надала їм притулок доки буде безпечно повернутись.

 Що може зробити УВКБ ООН для захисту біженців від фізичного нападу?

Біженці, особливо літні люди, жінки та діти, часто вразливі до насильства. Зокрема, зґвалтування є звичним елементом в переслідуванні, що змушує родини біженців залишати свої домівки, оскільки цивільні особи все частіше стають навмисними цілями невеликих воєнних дій. Цивільні особи можуть зазнати сексуального насильства протягом перельоту чи переїзду в країну, що надала їм притулок, зі сторони держслужбовців, місцевих мешканців чи інших біженців.

Працівники УВКБ ООН на місцях намагаються запобігти умовам, які заохочують такі напади, пропонуючи жертвам спеціальну турботу та  забезпечуючи належний юридичний супровід, що може включати судові процеси над підозрюваними злочинцями. Запобіжні заходи передбачають покращення планування табору чи удосконалення основних засобів, таких як освітлення та стіни, а також заохочуючи біженців достворення нічних патрулів.

Якою є політика УВКБ ООН щодо переселення?

Добровільна репатріація є найкращим тривалим рішенням для більшості біженців. Однак через загрозу переслідування чи з інших причин, деякі цивільні особи не можуть повернутися на батьківщину, і не можуть постійно жити у країні, що надала їм притулок. За таких обставин, переселення до третьої країни може бути єдиним доступним варіантом.

Чи можуть біженці просити про переселення до конкретної країни?

За звичайних обставин ? ні. Але з метою об?єднання родини, біженці можуть просити про переселення до конкретних країн, де вже мешкають їхні близькі члени сім?ї.

Чому УВКБ ООН не завжди заповнює квоти?

Уряди не завжди готові пристосувати їхні квоти до потреб, що швидко змінюються, і часто встановлюють їх на вимогу внутрішніх груп інтересів, спрямовуючи на певні національності. Країни переселення також можуть відхиляти деякі випадки, такі як родини з нагальними медичними проблемами, котрі можуть потребувати більше коштів з огляду на соціальні виплати, чи котрі обмежено спроможні швидко інтегруватися.

Загалом, хоча окремі країни дійсно приймають складні випадки, котрі важко розмістити, більшість країн переселення надають перевагу освіченим біженцям з сильними сімейними та культурними зв?язками, непошкодженою структурою родини та високою потенційною здатністю швидко інтегруватися. Такі родини не завжди можуть співпадати з тими нагальними випадками, які УВКБ ООН намагається переселити.

Глобальна війна проти тероризму та посилені процедури імміграції зашкодили нещодавнім програмам з переселення, особливо до Сполучених Штатів, хоча кількість випадків, прийнятих США, знову почала збільшуватися.

Які країни встановлюють квоти на переселення?

З 192 країн-членів ООН, 16 встановили щорічні квоти на переселення, в тому числі Австралія, Велика Британія Канада, Данія, Фінляндія, Ірландія, Нова Зеландія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, та Сполучені Штати. Інші країни можуть розглядати подання від УВКБ ООН залежно від конкретного випадку, зазвичай з причин возз?єднання родини чи сильних культурних зв?язків.

Чи існують рекомендації щодо притулку безквиткових пасажирів чи людей, врятованих на морі?

Капітани кораблів зобов?язані за міжнародним правом рятувати усіх людей, що потрапити у халепу на морі. У деяких випадках, таких як переміщення в?єтнамських ?людей з човнів?, такі люди були шукачами притулку. Таємні безквиткові пасажири також можуть бути шукачами притулку.

Особи, врятовані на морі, повинні бути висаджені у безпечному місці ? зазвичай у найближчому чи наступному порту призначення, куди вони повинні бути допущені принаймні тимчасово. Деякі держави, під прапором яких ходили судна, що рятували людей, часом надавали гарантії переселення для врятованих людей.

Немає зобов?язуючої міжнародної конвенції стосовно безквиткових шукачів притулку, і їх прийняття відрізняється у різних місцях. УВКБ ООН закликає до того, що, де це лише можливо, безквитковим пасажирам потрібно давати змогу висадитися у першому безпечному порту призначення, де їхній статус біженця може бути визначений місцевою владою. Вони у жодному випадку не повинні бути висаджені у місці (чи змушені подорожувати далі до місця), де вони були б під загрозою.

У таких випадках, співробітники УВКБ ООН намагаються влаштувати інтерв?ю на борту, і якщо шукач притулку виявляється біженцем, вони допомагають знайти постійне рішення.

Як можуть знайти свої родини діти без супроводу дорослих?

Неповнолітній без супроводу дорослих є неповнолітнім, ?котрий відлучений від обох батьків та для догляду за яким неможливо знайти жодну особу, що має первинну відповідальність щодо цього за законом або звичаєм?. Кількість дітей-біженців без супроводу дорослих значно коливається. Часто вони складають від 2 до 5 відсотків загальної кількості біженців, а у Європі, за оцінками дослідження УВКБ ООН, 4 відсотки шукачів притулку були відділеними дітьми.

УВКБ ООН працює з іншими агенціями, такими як Червоний Хрест, ЮНІСЕФ та Save the Children, аби забезпечити, що дітей без супроводу визначають та реєструють, а їхні родини шукають. Після руандійської кризи в середині 1990-тих років близько 67 000 дітей були возз?єднані з власними родинами.

Що робить УВКБ ООН для запобігання безгромадянству?

Право на громадянство повсюдно визнається у міжнародному праві та є статусом, з якого можуть випливати інші права. Однак мільйони людей у світі залишаються без громадянства, зокрема у деяких країнах колишнього Радянського Союзу. Проблема особливо гостра серед дітей батьків змішаного походження або тих, що народились в іншій країні, ніж країні походження їхніх батьків, оскільки вони не обов?язково набувають громадянства того місця, де вони народились.

Існує декілька міжнародних документів, котрі стосуються цього питання, в тому числі Загальна декларація прав людини 1948 року, Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 року та Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 року, котра підреслює, що людина не може бути позбавлена громадянства з расових, етнічних, релігійних та політичних причин. Вона окреслює заходи запобігання виникненню ситуації безгромадянства в результаті передачі території, а також встановлює правила для надання громадянства народженим в країні людям, які в іншому випадку не отримали б громадянство. Генеральна Асамблея ООН довірила УВКБ ООН нагляд за Конвенцією і вперше агенція почала будувати всеосяжний глобальний огляд безгромадянства, в тому числі проблем, з якими стикаються країни, законів та проектів, які вони уже ухвалили, та допомоги, яку вони можуть потребувати від УВКБ ООН.